Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

— І за той час, що гарненький хлопчик втаємничував тебе у рецепти італійської кухні…

— От-от, щось приблизно так, Віронько. Слухай, я піду до себе у кімнату, а то мені не сила бачити і нюхати оцю гуску.

Я пішов слідом за Аліною, підтримуючи її попід ліктик наче дорогоцінну вазу, і ще ніколи в житті не почувався таким щасливим, вірніше, таким причетним до найбільшої таїни на світі.

Наступний день був найщасливішим у моєму житті. То був день, коли мені здалося, що у нас склалася справжня сім'я. Таке потьмарення розуму можна було пояснити лише тим, що своєї сім´ї у мене ніколи не було.

А іще на один день пізніше, як усі католики відпразнували Різдво і взялися до роботи, Фішер привіз нам пошту і ранкову газету.

— Віронько, — сказала Аліна, — дивися який гарненький комбінезончик на цьому бандитові. Такий, здається був колись і у тебе. І шапочка така сама. І взагалі, цей тип видається мені дуже знайомим.

Я хотів вихопити газету, але Віра випередила мене, і я скоренько побіг до туалетної кімнати, бо в животі у мене раптом наче бомба розірвалася.

Я сидів, зачинившися із середини на защібку і розумів, що рано чи пізно маю таки звідти вийти, якщо мені не пощастить сточити із шнурків мотузку і повіситися на зливному бачку.

А там, за дверима туалетної кімнати збиралось на грозу. Віра шурхотіла сторінками газети і, як дійшла до останньої, де була розміщена моя найефектніша фотографія, а фантазія кореспондента досягла апогею і він називав мене поперемінно то арабським терористом, то російським мафіозі, небо розломило навпіл, і я побачив крізь віконце попід стелею, як на землю спускається янгол-месник із блискавкою-шаблюкою, аби позбавити врешті моїх милих дівчат такого небезпечного товариства. Але, трохи повагавшись, він засунув шаблюку до піхов і піднявся назад, до неба.

Я зрозумів, що шнурків на мотузку не вистачить, і спустився до вітальні, де саме Аліна стримувала Віру і просила нікого не вбивати, а вислухати усе спокійно і знайти якесь розумне рішення.

І я все розповів як воно було, і вони вислухали історію моїх поневірянь і справді знайшли розумне рішення — ми з Вірою поїхали до Конрада, а він так само сидів перед комп'ютером і їв своє сало, і Віра зайшла до його скляного бюро, а я слідкував за тим і страшенно боявся, особливо як Конрад встав на повен зріст, але ж недарма моя королева боролась свого часу із злочинцями усих мастей і за очі співробітники називали її Ліліт. Того разу я уперше і, на жаль, в останнє побачив її у роботі. Господи, скажу я вам, я одразу ж повірив усім розповідям Юргена і навіть пожалів трохи Конрада.

— Отак-то, котику-братику, — Віра підійшла до мене своєю незабутньою ходою манекенниці, — треба вирішувати усі конфлікти. Тримай свої грошики і відтепер нічого не бійся.

Вона взяла мене за руку, і ми пішли додому, і я уперше в житті нічого не боявся.

і лише тепер, власне, я і підійшов до початку усієї історії, бо те, що я розповідав так довго, було лише приказкою, розгорнутим вступом. Усе те я міг би і опустити, а почати просто з тої ночі, як до нас прийшов той, кого ми так довго шукали — Четвертий.

— …і той діагноз був — афект патологічний, себто, короткочасний психічний розлад, що виникає у відповідь на інтенсивну раптову психічну травму з концентрацією свідомості на тих переживаннях, що завдали травму, із наступним афективним розрядом, за я ким настає виснаження психічних сил, байдужість і міцний сон, що супроводжується втратою пам'яті про попередні події.

— Як, приміром, у мене?

— Ні, котику, ти страждаєш скоріше на абсанс, себто, на короткочасну втрату свідомості, що обтяжується подальшою абулією, псевдоремінісценціями і надзвичайно яскраво вираженим синдромом Достоєвського.

— Теж дуже романтично, — погодилась Аліна, а тоді випхала нас із свого ліжка, аби ми приготували їй бульйон.

Ми готували для Аліни бульйон за її власним рецептом — одна курка на одну порцію — і теревенили далі про що заманеться. Віра розповідала усякі історії з її практики, а я пояснював, яким чином треба вимочувати лозу, аби кошички виходили особливо вдалими, або як можна вислідкувати тхора біля курника.

Тоді вона знову звернула на тему, дослідженню якої збиралася колись присвятити життя, а саме — акцентуйованість особистості та її віктимізація. Взагалі-то я не дуже розумів усі тонкощі, але це виглядало приблизно так — якщо молодший брат вашого чоловіка вішається на гачку, що на ньому потім вішається ваша свекруха, а потім, як ваша сім'я у той чи інший спосіб гине на ваших очах, то мотузка, що нею ваш колишній коханець і друг перев'язує вам у дорогу чемодана зі словами «міцна, хоч вішайся» здаватиметься вам єдиною, так би мовити, розв'язкою, так що навіть ваш син скаже по вашій смерті — вона вчинила логічно.