Розділ «Ліма-Лама»

Автобус виповз угору, і так високо, що там йшов сніг, і на зупинках сідали надзвичайно колоритні індіанці в теплих картатих пончо, і наші тоненькі курточки були до дупи, ну просто не віриться, приїхали в зиму, геть як у нас зима. Але коли автобус подолав перевал, то донизу поїхав весело і щасливо, і нам ставало чимдалі тепліше, і коли ми вже зовсім спустились у долину, то тут було просто гаряче, мене Леонель попереджав – там буде Африка. Африка не Африка, а Бразилія була поруч, тут Перу межувало з Бразилією.

Село виглядало як село улітку, а оскільки літо тут було завжди, трохи інакші будинки, вікна без скла, переважно завішені якоюсь матерією.

Ми врешті дісталися панської хати, до якої й їхали, тут жили батьки нареченого, який працював журналістом в Лімі, приятель Леонеля і тих хлопців, що приїхали з нами.

Їли-пили чай з коки, тобто з кокаїном, я привіз потім такий чай в Україну.

Виявилось, що кока тут в порядку, її культивують не тільки для кокаїну, але й для різних ліків тощо.

А також, наприклад, для чаю і різних настойок.

Ми скупалися в гірській річці, що текла через село. Геть як у нас в Карпатах – мілко, швидка течія, і вода прохолодна.

Але після автобусного переїзду це було дуже прикольно. Потім відстояли у місцевій церкві обряд вінчання і подалися на гулі.

Господарі виставили шведський стіл у великій залі, де було повно дівчат і дуже мало хлопців.

– А чому тут майже самі дівчата? А де хлопці? – спитав я.

– Тут таке село, хлопців дуже мало народжується, одні дівки!

– Що будемо робити? – спитав я Леонеля.

– Як то що? Будемо когось їбати, це точно, вибери собі і тягни у кущі, та й все тут…

Я люблю танцювати і витанцював одну за одною кілька дівчат, час йшов, але дівки якісь були небалакучі і важкі в танці та й напружені в поведінці.

Я ні хера не розумів. Є хлопці, можна повеселитись і потрахатись, якого хера вони так себе тримають.

Виявилось, що мовчазні і стримані, великі, як каріатиди, пиздоокі індіанки з важкими косами, величезними цицьками і тугими сраками хочуть їбатися аж пищать, але не вміють і не знають, як починати, і соромляться одна одної, і так далі.

Поруч стояли чотири сестри, з якими я танцював по черзі, і такі вже далеко не юні, і не заміжні, як мені розповіли, і не передбачається, бо нема за кого виходити, і не буде.

Щось я почав вже втомлюватися і сумно подумав, що, може, піти просто тупо спати. І на хера мені ці каріатиди.

Аж тут підійшов до мене Леонель і каже, ходімо в туалет нюхнемо кокаїну і все буде круто, а то гулянка ще до ранку, так просто не витримаємо.

Я взагалі наркотиків боявся завжди, не знав, як воно діє і який може бути результат, і довго пручався і не хотів. Бо саме слово «кокаїн» викликало в мене масу тільки негативних асоціацій.