Я підвів очі і побачив. Пацанам було років по вісімнадцять-двадцять, і нічого доброго їхній вигляд не обіцяв.
Я закинув сумку через плече, щоби руки були вільні, там був фотоапарат, диктофон і ще щось. Грошей небагато, документи в готелі.
Але напруження важко висіло в повітрі.
Ми вибралися на вершину фавели, я зробив там кілька панорамних знімків.
– Ходімо назад!
Врешті ми дісталися якогось сараю, над яким була вивіска «Кока-кола».
– Ходімо, нап'ємось чогось там!
Я вже нічого не питав у Паоло. Але радісно погодився, бо це був передих перед можливою бійкою.
За кока-колою Паоло балакав про погоду і всякі новини з місцевими завсідниками. Він сам був родом з цієї фавели. Коротко сказав про мене – письменник, пише про життя бідних, і за півгодини ми пішли далі вниз.
Паоло знову йшов під горою, знову аби першим прийняти бій, а я при долині, але тепер теж готовий. Треба сказати, що зараз я вже хотів якнайшвидше вниз, у цивілізацію, бо нас пасли й далі ті хлопці, підходячи чимдалі ближче.
Аж тут Паоло каже:
– Ходімо туди. Бачиш футбольне поле. Там є пару хлопців, з ними побалакаємо.
– А може, вже досить? І здуємо звідси.
– Ходімо!
Я без усякого бажання схвально кивнув головою і побрів за ним через футбольне поле, поросле вигорілою травою, до протилежних футбольних воріт, де сиділа купка якихось людей.
Ми підійшли ближче. їх було п'ятеро.
У центрі групи сидів на землі дуже засмаглий білий молодик років двадцяти п'яти, в самих шортах, з важкою золотою цепурою на шиї. Він був доволі гарний, з важкими хвилями кучерявого волосся по плечі і напрочуд спортивною поставою. Четверо інших були мулати чи негри. Вони стояли або навпочіпки сиділи коло нього.
– Це Тоні! – сказав Паоло трохи напружено. – А це письменник з України, пише про наше життя. Хоче знати правду і писати правду.
Тоні усміхнувся. Ми потисли один одному руки.
Далі розмова йшла про погоду. Власне кажучи, про дупу Марилі. І я ніяк не міг збагнути – навіщо ми сюди прийшли і чому ми про якісь дурниці тут товчемо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Паморочливий запах джунглів» автора Покальчук Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Там, за рікою – Ріо-де-Жанейро“ на сторінці 7. Приємного читання.