Розділ «Там, за рікою – Ріо-де-Жанейро»

Луїзі було зараз двадцять років.

У п'ятнадцять вона стала коханкою місцевого короля, який був королем фавели перед Тоні. Того хлопця вбили під час однієї з поліційних облав у цій фавелі.

У того короля серед його найближчих друзів був хлопчак дванадцяти років, відважний і сміливий відчайдух.

Він прийшов до Луїзи потім, аби її втішити, і став її коханцем і успадкував фактично всю справу свого шефа з наркотиками.

Він прожив з Луїзою два роки, крутив несамовиті справи тут, і знову ж таки в поліційній облаві він почав відстрілюватися і його вбили.

Коли Тоні став королем, він узяв Луїзу під свою опіку. Вона не працювала, в неї все було, що треба для життя. Трахалася час від часу з Тоні і його пацанами, але не йшла на панель, не заробляла як проститутка, а просто жила собі з ними отак вже три роки.

Я ніколи з Луїзою про це не говорив. Але в наступній зустрічі з нею вдивлявся в її очі, на дні яких десь углибині затримався назавжди невиліковний біль. Вона була лагідна і добра. Але біль у ній жив.

Потім я поїхав на північ Бразилії у місто Форталеса на два тижні до університету і, коли повернувся до Ріо, внезабарі повинен був виїжджати, і більше я до тієї фавели не дістався.

Мені не вірили, що бував там, у фавелі, бо ж туди й поліція боїться ходити. Але я був. Це була правда. І це була частка мого життєвого нечастого щастя.

Ріо-де-Жанейро – одне з тих міст, в яке я взагалі безтямно закохався, але серед різних моїх пригод там була особлива ще одна.

Я познайомився в місцевій Спілці письменників з дуже гарною брюнеткою, невисокою на зріст, але рідкісної краси жінкою, яка виявилась за фахом адвокатом. Втім, її виключили з колегії адвокатів, бо минулого року вона була королевою карнавалу і виступала у вузесеньких бікіні на подіумах. А це для адвоката навіть у Бразилії виявилось аморально.

Отака от фігня, малята.

Ми з нею пили каву, розмовляли про різні приємні речі, вона подарувала мені дві свої невеличкі книжки про секс і жінок і так далі.

І врешті при розмовах про різні типи сексуального життя я прохопився, що тут в Ріо є всякі ультрасексуальні шоу, але я ніколи такого наживо не бачив.

І хотів би подивитись.

Вона сказала – нема проблем, я тебе поведу. Але то все відбувається вночі – приїжджай до мене десь о пів на дванадцяту, і від мене й підемо на шоу.

Я сів десь об одинадцятій вечора на таксі і поїхав, а жила вона на довжелезній набережній знаменитого пляжу Копакабана, куди я ходив удень і де можна було без усякого шоу побачити дивовижно гарних дівчат – не забуду ніколи одну пару – смаглява блондинка і мулатка – фігури, постава, хода – супер, а при цьому ж без нацицьників й унизу тонесенький трикутник спереду, а ззаду лише шворка через лупу.

І такі гарні – просто обняти себе і плакати, бо ж грошей мало і так далі.

Коротше, їду я на таксі за вказаною адресою, а таксист мені каже – я бачу, ви аргентинець – бо моя португальська мова доволі слабенька, – то, каже, ви тут на набережній бережіться жінок. Бо то не жінки, а переодягнуті хлопці – вони все зроблять по першому розряду – за гроші – але вони психуваті і бувають під наркотиками, і краще від них подалі. Якщо хочете чогось такого, то краще не тут, а от там у центрі, в парку – там їх теж повно.

У центрі мене вже водили у той парк, і показували трансвеститів. Я, тоді зовсім наївний, довго не міг повірити, що то хлопець, дивлячись на доволі гарну дівчину з розкішним блонд волоссям. Але з часом до такого вже звик, і за місяць не дуже звертав на них уваги.