Розділ «Павло Мисько ЕРПІДИ НА ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ»

— Відчепися від людини! Хочеш знімати — знімай тихенько і мовчи, — втрутився Ваня. — Я ж тобі говорив, що війна тут була. І дід мій воював, партизанив, ти і його хотів записати. Економ енергію.

— Ні, чому. Хай слухає, коли охоту має… Їхати ще більше години.

- Іван Олексійович Гордій, ти поспи, коли тобі не цікаво. А моя справа збирати інформацію — хоч від діда, хоч не від діда, — Ерпід почав показувати свій характер.

Під рівний гул машини дядько Микола розповідав, як воював, де і скільки разів був поранений, скільки бойових товаришів загинуло, поки прогнали гітлерівців і прийшла Перемога.

— Двадцять мільйонів наших людей загинуло! — додав Ваня. — Олег Максимович говорив: ніби дві довоєнні Білорусії знищили до останньої людини. А поранених десятки мільйонів було.

— Не розумію, навіщо людям війна, — сказав Ерпід. — Хіба нема що робити? Недобра планета Земля.

— Як це недобра? Добра! А могла, звісно, ще ліпшою бути… — сказав дядько Микола. — Ми за те, щоб довіку війни не було. Але ж капіталісти ції, імперіалісти з фашистами лізуть. Не терпиться їм, не сидиться спокійно, воювати хочеться їм. Стільки зброї різної, бомб знову наготували… Лектор приїжджав, говорив, що на кожну людину на Землі уже є по три тонни толу. Це коли всі вибухові речовини на тол перевести… А людину щоб знищити, так мало треба!

— Недобра планета Земля… — бурмотів своє Ерпід. — Людські тривоги не тільки з орбіти вловлюються — навіть з далекого космосу. Радіохвилі думок, тривожні імпульси летять і летять… Коли все тут знищиться, то і для нас ця планета буде втрачена.

— Ерпіде, помовч. Ти занадто розбалакався, — попередив Ваня.

Ерпід ніби послухався, замовк. У присмерку засвітилися на його обличчі лампочки.

— Ти чого? У тебе сеанс зв’язку? — запитав Ваня.

Ерпід не відповів, поки не загасли лампочки.

— Вони мене викликали. Полаяли, що втручаюся в земне життя. Не на те витрачаю енергію. Розмагнітили тридцять два блоки пам’яті.

— Так вони тебе постійно контролюють? — здивувався Ваня.

— Так. Один канал зв’язку весь час увімкнений.

— Так що ж там у вас за командири, коли наказують це не помічати, на те заплющити очі, слухати на піввуха і тримати язик за зубами? Хіба ж так вивчиш людей і Землю? — не стерпів Ваня.

- Є незрозумілі вислови, але запитувати не буду, — сказав Ерпід. — Ти спи, Ваню, спи.

Ваня приліг, підклавши під вухо руку.

— Так він, той… і справді не нашим космонавтам служить? — врешті здогадався дядько Микола.

— Ні, він з іншої планети. Там зеленці живуть… І в них два сонця… І вони харчуються світлом… — Ваня говорив усе невиразніше, ледве долаючи дрімоту.