Розділ «Павло Мисько ЕРПІДИ НА ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ»

— Митю, а що там з мотором? — гукнув шоферу дядько Микола.

— Та нічого особливого. Заміню свічу, і поїдемо, — відповів наче здалека шофер і брязнув чимось металевим, може, капотом машини.

— Ну, чого стоїш? Давай, той… — дядько Микола встав, пригнувся, розвів руками. — Розміщуйтеся, значить…

Ящики в кузові стояли щільно, кількома рядами. Тільки біля самого заднього борту вистачало місця для трьох сісти.

— Спочатку треба його, боюсь, щоб не розтрусило дорогою, — сказав Ваня.

— А ми йому соломки більше насмикаєм… От та-ак… Хоч не пишно, та затишно — ага! — лагідно говорив дядько Микола. — Перекидай його сюди!

— Дякую, я постою, — раптом сказав Ерпід ввічливо.

Дядько став навколішки перед Ерпідом, обмацав Ерпіда зверху донизу і раптом однією рукою штурхнув Ерпіда, а другою — Ваню.

— Ось так… — усміхнувся він. — У ногах немає правди.

Вані дядько почав подобатись.

— У вашому тілі я бачу шматочки металу, — сказав Ерпід. — Навіщо він вам? Це запчастини? В усіх, кого я знімав, такого не було.

— Той… машина твоя — рентген? Тут трохи темно, а він навіть наскрізь бачить… Це тепер такі рентгени випускають, що говорити вміють? Ай-яй-яй, от до чого техніка дійшла! — дядько Микола поворушився, зручніше вмощуючись між Ерпідом і Ванею.

— Він ще і не таке вміє. Він звідти… — показав Ваня угору.

Говорити йому від втоми та лінощів не хотілося, він раптом відчув себе в машині затишно, як у постелі.

— А-а, спущений апарат, космонавти наші спустили. Це ти його знайшов і у Мінськ везеш? — поцікавився дядько.

— Ага.

— От часи настали. Це ж щоб колись хто сказав, що я доживу до такого, засміяв би.

— Один шматок металу не викликає у вас запального процесу, — бубонів своє Ерпід. — Довкола двох інших цей процес є. Електричні поля дуже змінені.

— Ай-їй, чисту правду говорить твій апарат. Не сидиться на місці двом осколкам. Як розгуляються часом, аж зубами скрегочу… Казав хірургу — мо, вирізати, щоб не тривожили, не заважали? Ні, каже, важливих органів вони не торкаються, не будемо різати. А йому що, хірургу? Хіба мої осколки йому болять? Та й молодий він, післявоєнний… Ох-ха… — дядько помацав себе за бік, завів руку і за спину, — А дощ, той… точніше за бюро погоди підказують. І сьогодні на вечір збереться дощ.

— Звідки взявся метал у вашому тілі? — запитав Ерпід.