Розділ «Павло Мисько ЕРПІДИ НА ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ»

— Ти не хвилюйся, Ганночко! Ти приляж, відпочинь!

— Ага! А ми твою групу подоїмо! Візьмемо до дві-три корови кожна — і подоїмо.

Хто з жінок задкував до дверей, переполохано намацуючи ногами поріг. Хто спробував забрати з рук господині ложку і каструлю, бо Ганна Макарівна знову взялася наливати млинці, вишкрябуючи останні краплини тіста.

— Я зараз допечу і каструлю помию… І треба ще сала насмажити… Мій Олексій вельми ж любить, щоб на сковороді було туку повно, а в ньому ложечка сметани. А може, більше наколотити млинців, може, мало буде цих?

— Олексій твій давно в полі вже, оре!

— Яке ма-ало?! І ці задубіють, доки прийде хто їсти!

— Жіночки! Розбирайте млинці! Не дамо добру пропасти! Ганно, поїдеш із нами, може, де зустрінемо твоїх Гордіїв, то на ходу погодуємо!

Забрали-таки каструлю і ложку, вимкнули плитку. Силоміць повели Ганну Макарівну з собою. Може, побуде на свіжому повітрі, проясниться в голові.

Посадили Ганну Макарівну в кабіну, втиснулася і ще одна доярка — пильнувати, щоб не вискочила Гордіїха на ходу.

Та дорога, що ішла від гравійки узліссям у Партизанський ліс, простягалася і в лівий бік від гравійки. Коли їхати ліворуч, потрапиш на ферму, а коли ще далі — буде поле і луг. Цією дорогою і треба було їхати до корів, але шофер не звернув з гравійки, мчав просто в Березівку. Може, хотів швидше добратися до телефону, щоб повідомити про новий випадок.

Від дороги, що вела на ферму, і майже до хат Березівки орав стерню на зяб трактор “Беларусь”, Біля самих городів він повертав, заходив з піднятими плугами на другий бік загону, опускав плуги і рухався в зворотному напрямку. Але цього разу…

— Ой, куди ж він?! — зойкнула та доярка, що загородила собою вихід для Ганни Макарівни. — Здурів, чи що?

Трактор біля городу не підняв плугів, не повернув, а попрямував на чиїсь буряки. Ревнув, буксунув трохи, коли плуги врізалися в твердь дороги за током, потім ніби ахнув з полегшенням, перебравшись через неї, і погнав чорну смугу по буряках, по бульбі, по моркві. Все, що там росло, переверталося, заорювалося.

Шофер від такої несподіванки натиснув на гальма. Доярок у кузові кинуло до кабіни, поклало.

А Ганна Макарівна і доярка-супутниця мало не вибили головами переднє скло.

— Це ж Олексій Гордійович тут оре! Що з ним сталося! — і шофер знову газонув на всю силу. — В хату вріжеться чи в дерево…

Заскочивши в Березівку, машина круто звернула вліво, полетіла навперейми трактору. Вищали в кузові доярки, хапаючись за борти. Зовсім близько була вже контора колгоспу, коли машина міцно вискнула гальмами, а доярки мало не попадали на кабіну.

— Ген він! — відчинив шофер дверцята, показав на чийсь город.

У три стрибки долетів він до плота, перемахнув через нього, побіг назустріч трактору.

- І шофер з’їхав з глузду! Ще під трактор попаде… — доярка, що пильнувала Ганну Макарівну, кидала швидкі погляди то на неї, то вслід шоферу.