Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Але ж ви самі дали мені завдання: котити каменюку…

— Правильно: ко-ти-ти! Котити. А ви ви-ко-ти-ли! Різницю відчуваєте?

— Що ж мені тепер котить, робить, значить?

— Гуляйте. Відпочивайте після трудів праведних. А ми будемо вважати, що працюєте. Котите. Викочуєте. Значить, ніхто не бачив, як ви достроково впоралися?

— Але я робити хочу!

— «Хочу, хочу»… То добре, що хочете… Хочете — значить, будете робити.

— Ой, спасибі!

— Ростіть великі! Значить, ідіть на ту саму гору і штурхоніть ту дострокову гадюку з гори. Як тільки вона скотиться — пхайте її угору. Але не до кінця. І пустите донизу… Зрозуміло, надіюся? І щоб чесно! Ви ж зганьбите честь рідного колективу!

— Може б…

— Не може! Честь колективу — ваша честь! Котіть!

І Сізіф покотив. А що йому залишалося робити?

Важкувата тепер робота, що й казати.

Але ж честь колективу…

ФАРАОНСЬКІ ХОХМОЧКИ

— Зняти йому голову, — ліниво сказав шостий фараон чотирнадцятої династії.

Не жду, доки мене гнуздатимуть, упав, повзу до священних колін, видавлюю сльозу. От же повернулася доля: точно ж голову відрубають, слони б їх розірвали, крокодили згризли! Правду казав Клеменідо: пару таких друзів — і ворогів не треба!

Нарешті доповз, золоті сандалії його святості цілую:

— О сонце із сонць, владико землі і неба, повелителю води і трави, і всякої тварі…

— Фауни і флори, нечестивцю…

— …хай буде фауни і флори, не спіши карати, сипни свою милість побіля своїх сандалій, хай твої божественні вуха проявлять милість, аби послухати нікчемні слова раба твого, негідного припадати до ніг твоїх!