Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Дали. Я вже її.

— Ну, хохмач! Там роботи ого-о!

— Я достроково.

— Молодець. Значить, відпочивайте.

— А я не можу довго відпочивати. Сила є, бажання, мені б роботу…

— Скільки ж можна? Все у нас розписано на рік уперед. Всі обсяги, всі капіталовкладення, весь будмонтаж, всі замовники, підрядники, строки. А ви — давай зараз… Що там, до речі, доручалося учора?

— Каменюку дали мені викотити на гору. Крута, я вам скажу…

— Ну?

— А що «ну»? Викотив.

— М-да. А хто візував ініціативу?

— Це куди?

— Ну, хто знав, що ви будете давать план достроково? Профком знав? Чи хоча б юнь наша?

— А навіщо? Я взяв — викотив…

— Дивак. Це ж вам зараз преміальні подавай, потім грамоту. А у нас і на них — фонди лімітовані.

— Не треба премії. Хіба ж я із-за неї? Робити мені хотілося. От і піднатужився. Важкувато було. Але викотив.

— Свідки є?

— Бог свідок. Якби ж я знав… Але можу привести знайомих, ви прийдіть, я ще раз викочу, якщо треба…

— Ну, хохмач… Я ж вам у направленні ясно написав: роботи — на шість місяців. Відповідно — фонд зарплати. Розрахунки провели інженери. Спеціалісти. З вищою освітою. А у вас, до речі, яка?

— Та я…

— Отож. І ще й без погодження. Це ж як кожен у нас почне без візи котити, то до чого докотимося?