Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— То куди мені накажете? — нагадала про себе душа.

— Куди… Кажеш, що роман могла б втесати?

— Могла… Написати… А тепер хіба тесати?

— Не придирайся.

— А що ж тепер говорити? Давайте тоді в пекло. Якщо анонімники щось пишуть, то, може, і я там зубовним скреготом розплачуватимуся за гуморески? На котлах писатиму. Видряпуватиму зубами. Дозволите?

— Не дозволю.

— Ради бога, не хочу я на лаври!

— А ніхто тебе туди й не пустить.

— І у вашу контору не хочу!

— І правильно робиш… Вертайся назад.

Розгубилася душа:

— Не розумію…

— Що тут незрозумілого? Воскресай. Тобі хочеться писати. Мені хочеться читати. А ти ж недурна. Не халтуриш.

— Але ж мене вже похоронили!

— Тіло закопали, то й що? Не вертайся в нього, якщо боїшся зайвих розмов. Он скільки хороших людей є, у котрих душа не на місці. Ти й влізай. Ну?

— Чесне слово, не знаю, як віддячити…

— Пиши добре, от і віддячишся. То що, будем воскресать?

— Згодна.

Душа гумориста поспішила воскреснуть.

Серафим і архангели покивали вслід головами: