Розділ «ВІДСЛОНА ЧЕТВЕРТА»

— Катря хоче, щоб я голосніше повторив тобі те, що вона сказала щойно… (малює).

ОЛЬГА:

— Облишім… До того ж — у них зараз все тріщить… Їх б’ють… І вони, здається, починають усвідомлювати, чому саме їх б’ють. Всі. І баби горшками… Хоч і пізно, але усвідомлюють, що ось тут, на Україні вони зломили собі хребет… І то непоправно. Він ще тримається купи по інерції, спаралізований, але до падіння вже близько… Вони починають розуміти, де корінь їхньої поразки, чому вони програють війну: саме тому, що нас — велику, многомільйонову і культурну націю — потрактували перед лицем ста інших націй, як худобу, і хотіли списати геть, зітерти з лиця нашої ж землі, плюнувши нам в лице… Ну, й мають…

КАТРЯ:

— Але ж для нас… І так зле — і так зле…

ОЛЬГА:

— Твоя правда… Я й не маю ніяких ілюзій… Ситуація для нас трагічна… Ніби…

— «Ніби?..»

Павза. ОЛЬГА подивилась на Грицеве малювання, на пакунок з медикаментами…

— Так, ніби… Себто на перший погляд… Про що ви тут говорили без мене?

ГРИЦЬ:

— Отам лежать сірники… Припали мені… (ОЛЬГА припалює йому люльку). — От-так собі пускаємо дим у повітря… Мала вичитала в газетах про наше азіятське походження, про комплекс меншевартісности, про нашу інтелектуальну вбогість, зіпсованність і т. д… Та й зажурилась.

ОЛЬГА:

— В українських газетах?

ГРИЦЬ:

— Ні, в «українських», тобто в газетах для українців, писаних ламаною мовою…

ОЛЬГА засміялась:

— Ну, і що?

ГРИЦЬ:

— А я хотів тебе спитати… Як на твою думку?..