Розділ «ВІДСЛОНА ЧЕТВЕРТА»

КАТРЯ, посміхаючись, жваво запаковує скриньку…

ГРИЦЬ:

— От… А цих — з їхнім комплексом, — ти їх бачила… І ти їх ще побачиш… Вони нас — теж…

КАТРЯ, скінчивши пакувати, чує кроки і швидко, стурбовано приймає скриньку…

Входить ОЛЬГА, в плащі, з пуком газет. Кидає газети недбало на ліжко. Весело, роздягаючись:

— Про що ви?.! (підходить до Катрі й цілує її в лоб) — У, моє таке… перелякане…

КАТРЯ:

— То ти не поїхала?!.

ОЛЬГА:

— Я й не збиралася… Що ти?.. А взагалі — це смішно звучить нині — «поїхала». Хіба це поняття можливе для нас тепер? Адже ми приречені вже не «їхати», а ходити, як худоба…

КАТРЯ:

— І ти нікуди не їдеш?..

— Ні… І навіть не йду… А що?

— (тривожно) — Та ж… Ой, не легковаж, сестро!.. Він же тебе доканає…

ОЛЬГА сміється, йдучи до своєї «кімнати» й назад, причепурюючись та причісуючись:

— Ти віриш?.. А де Борис?

— Воює десь… з такими розбишаками, як сам… Вірю…

— А я була на двірці… Військо пруть без перерви… Всі шляхи захрясли… Земля дуднить… Крім того, в місті надзвичайний стан…

ГРИЦЬ:

— Напружуються… Го… Поки нагло не трісне все…