Розділ «ВІДСЛОНА ЧЕТВЕРТА»

До третього…

— Нє розумєм…

До четвертого…

— Не панемаєм…

До п’ятого…

— Нем тудом…

ОФІЦЕР страшенно обурюється і раптом по-російськи:

— Чорт возьмі!.. Я, кажется, здєсь єдінствєнний нємєц, да і тот…

— «З Калуги…» — вставив котрийсь вбік понуро, злорадно.

ОФІЦЕР глянув суворо. Всі завмерли, не ворушачись. ОФІЦЕР чухає голову:

— Едак пойдьот — я, кажется, скоро стану фюрером… (обернувся до всіх) — Что ви здєсь дєлаєтє? (і вглядів ПЛЯКАТ) — А-а-а… (перелякано оглянувши всіх) — Мнє надо на Сталінград…

КОТРИЙСЬ понуро показує через плече стрілку… ОФІЦЕР швидко йде. Але затримався; обернувшись, про себе:

— Я только одного нє понімаю… (знизав плечима) — Ілі оні ловят партізан?..

Ілі оні охраняют партізан?..

Ілі оні… (не договорив, оглянувся з виразним неспокоєм… Дивиться навколо, дивиться просто, втягає голову в плечі і хапливо йде…)

Всі стоять на струнко…

Лише один за всіх глибокозначно, моторошно сміється. Сміється в очі, в темряву, у білий світ…

Кадр… Один з безлічі, підглядених на перехрестях моєї Вітчизни в апокаліптичнім грохоті, скреготі й галасі величезних орд. А в нім — сенс цілої поворотної фази війни…

Те ж саме мешкання Урбанів…

— Теорія про «вибраних» і «невибраних», а звідси — комплекс більшевартісности й меншевартісности, — це, Катрусю, страшно дурне все… Байка для дурнів. Все, мовляв, від Бога призначене, або, мовляв, детерміноване… Хе!..