Слово о полку Ігоря

І лелієш аж до моря;

Ти ж носив наші потуги

Кобякові в надолугу

І люлікав, привітний,

Святославові човни.

Принеси ж ти, господине,

Мою любую дружину,

Щоб я сюди не ходила,

Рано з башти не тужила,

Щоб збулася туги-горя

І не слала сліз до моря...»

У Путивлі вранці-рано

З башти тужить Ярославна;

Мов зозулька з-між гілля,

Вона сумно промовля:

«Сонце світле, сонце ясне!

Всім еси ти тепле, красне;

Ой нащо ж ти, господине,

Війську любої дружини

Таке палке-нещадуще,