Слово о полку Ігоря

«Ой ти, вітре, вітре-бую!

Ти навіщо, господине,

Війську любої дружини

Супротивно й буйно вієш,

В вічі стріли ханські сієш?

Чи нема ж тобі блакиту

В небі хмароньки гонити?

А чи мало ще простору

На безкраїм синім морі

Колихати кораблі?

Ой навіщо ж, лиходію,

Мої радощі розвіяв

По хвилючій ковилі?..»

У Путивлі вранці-рано

Та й на башті, угорі,

В тяжкім смутку Ярославна

Плаче-тужить на зорі:

«Ой ти, Дніпре, ой Славуто!

Ти ж пробив єси зімкнуті

Кам’яні твердії гори