Розділ «ЯБЕДА ЧИ БОЯГУЗИ»

— І як ваш сад, розрісся на піску?

— Росте! Кругом зелено, — жвавіше буркнув Максюшко.

— Ти їздиш туди у гості до хлопців?

— Їжджу.

— А той ряд яблунь — білий налив — уже почав родити?

— Гарно вродив цього літа. От-такі яблука! — І Максюшко просяяв рудим вугластим обличчям, ніби він тримав у руках і показував усьому класові велике, налите соком, запахуще яблуко.

— Ну, а тут, на Лук’янівці, ви теж будете садити щось перед новим будинком?

— Та вже посадили. Од вулиці. Горобину, грецькі горіхи й знову — бузок. Батько любить бузок.

— Самі садили чи разом з мешканцями?

— Як і в Березняках. Спочатку самі, а тоді гуртом. Люди ждуть, щоб хтось почав. А батько такий, що не всидить — перший виходить...

— А скажи, Колю... Скажи, ти коли-небудь ламав дерево?

Максюшко здивовано хмикнув: мовляв, чого це питають його про такі дурниці? Хто садить — хіба той ламає!

— А що б ти зробив з тим бовдуром, котрий на твоїх очах заліз би на яблуню і почав крутити, обчухрувати гілля, ламати?..

Максюшко зморщив лоба, нахмурився, мабуть силкуючись уявити собі: що то за тип, який так знущався б з яблуні — з дивовижного дерева, що цвіте, наливає сонцем плоди, шелестить тугим листям на повітрі і, як людина, поскрипує в непогоду?

— Я б йому, тому фруктові, теж... скрутив би голову, — зітхнув Максюшко, стомлений довгою і важкою для нього розмовою.

— Скрутити голову — це занадто, занадто, Колю! А от якби лозинякою по спині, кхм!.. то я, хоч і рішучий противник фізичних методів, не дуже протестував би в такому разі...

Директор глянув на Бена — вже спокійно, з лукавою півусмішкою, що таїла в собі якусь несподіванку. Діловито промовив:

— І останнє, товариші. Я відповів у районний відділ міліції, що ми, тобто 5-А клас, на місці знищених дерев посадимо весною нову плантацію туй і оголосимо її піонерським парком. Правильно, товариші?

Кілька голосів нетвердо прогуло:

— Правильно.