Розділ «З БАТЬКОМ НА «ВЕРХОТУРІ». ДИСКУСІЯ В КЛАСІ. БЕН. ПРИЧИНА ПОРАЗКИ СПАРТАКА»

БЕН. ПРИЧИНА ПОРАЗКИ СПАРТАКА

Женя поспішала: «Ой, друга година, хоча б не запізнитися». Похапки їла бутерброд і тут же друкувала записку. Одним пальцем стукала на маминій машинці — на старому незграбному «Ундервуді». Клавіші «Ундервуда» були стерті до жовтої міді, і дівчинка довго, майже носом шукала, де яка літера. Знайшовши, била пальцем, і тоді сухо клацав важельок по валику, але часто вихоплювалась зовсім не та літера, чужа або сусідня, і Женя сердилась, забивала надруковане і знов шукала потрібну літеру. На папері у неї виходило:

«Дорога мамиочко №/!

Я поїхахала до батька на робоТУ. Х?0.

Ключі лежать під килимкоюм, там, де й зав-жди. Скучила за тобою. Скоро повернусь. ЦілУЮ цілую!

Твоя Женя Цибулько».

Весь час, поки Женя друкувала, Синько тихо сидів на підвіконні і з веселим нетерпінням стежив за її клацанням. Хтозна, чи йому сподобалась машинка, чи те, як заклопотана Цибулько носом виловлювала літери, але він аж витягував шию, заглядав у надруковане й лукаво шкірив свої чорні зуби.

Женя поставила останню крапку, підхопилася й бігом кинулась одягатися. За спиною вона почула, як раптом — ніби сам! — заторохтів старий «Ундервуд». «Та! — сказала собі в думці. — То я спішу, і мені вже в голові торохтить». На жаль, вона не оглянулась. А якби оглянулась, побачила б химерну картину: Синько стрибнув на машинку і давай на клавішах — швидко-швидко! — вибивати гопачка. Підскочив, ще разів п’ять ударив копитцями, глянув, що в нього надрукувалося на папері, і шмигнув на вікно. Сів, притих, ніби нічого й не накоїв, і вдоволено прижмурив очі.

Куртка, шаровари, чобітки — все в одну мить було вдягнуто. Женя прилизала свого їжачка, глянула в дзеркало і зібралася бігти. «Так! А записка для мами?» Вирвала з машинки записку й хотіла приколоти до дверей... Щось зупинило її. Не ті літери на папері. Ні, стривай! Зовсім інша записка! Вона похапцем прочитала:

«Дорога мамиочко №! Ключі поїхахали до батька на роботу. Вони скучили за тобою, (шшшшшшш) Я лежу там, де й завжди, під килимком. Скоро перевернусь. Цілую цілую!

Твоя Ценя Жибулько».

— Ах ти босяк! Це твоя робота! — Вона зім’яла в руці записку й кинулась до вікна. — Зараз я тобі дам Жибульки!

Синько пригнувся, закряхтів, а потім плиг — тільки мелькнув у неї над головою і вже сидів на люстрі, погойдуючись там і позираючи вниз круглими, як у кота, очима, веселими і водночас настраханими.

— Ну, ну, не бийся! — забурмотів він, підбираючи хвоста, щоб Женя не стягла його з люстри.

— Не бийся! Та ти знаєш, скільки мороки через тебе, босяка, мала б наша мати? Вона б до батька поїхала по ключі! А оце: «лежу під килимком»? Вигадав чортзна-що... Ану, злазь!

— Не зліжу. Бо ти битимешся...

— Злазь, кажу! А то палицею провчу!

Женя схопила палицю, якою вони вибивали надворі одяг, і сердито нахмурилась, ніби справді намірилась поколошматити Синька. Але перед тим відчинила вікно й ткнула пальцем:

— Забирайся! І щоб більше не приходив сюди! Треба мені такі фокусники!