Розділ «В КАЗЕМАТАХ ҐПУ»

У кого є коц, розстелюйте на долівку і поперек — усі вмістимося. Накриватися не треба, і так тепло буде…

Товстий хлопець в окулярах стурбовано почухав свою руду голову:

— Трохи твердо буде…

— А ти чому перини не взяв із собою?

— Та мені сказали, що не більше, як на дві години. Тільки зроблять допит і пустять додому…

— І мені, і мені, і мені так казали — посипалося з різних боків. Шварц сміючися махнув рукою.

— І мені теж так казали, але я кажу їм, що коли на дві години — то підождіть, — візьму матраца та хліба днів на два, поки хтось принесе… я вже знаю ті «дві години»… Це може бути три роки теж…

Декілька чоловік тривожно забалакали до нього по-жидівськи. Він сказавши їм щось заспокоююче — закомандував лягати спати. Почали застелювати підлогу коцами.

— Я вас, здається, бачив минулого року в тюрмі, ви були одягнені в шкіряну куртку і високі мисливські чоботи… — звернувся до мене Шварц, що далі сидів на свойому клунку.

Потверджуючи, киваю головою.

— Я тоді сидів з адвокатом Аллукером — не знали його?

— Знав. Лежав із ним в тюремній лікарні.

Шварц зітхнув.

— Щасливий чоловік… Його вислали закордон — десь у Німеччині він. Тепер арештували декількох його політичних учнів. Не знаєте, чи Фішер і далі слідчим в релігійних і національних справах? Місяць тому була вістка, що його мають десь перенести…

— Ні, тут, по-старому…

— З усього ҐПУ — він для нас найгірша собака… У нього хоч би просто справедливого слідства не сподівайся. Цеж наш ренеґат… сіоніст… був членом Центрального Комітету партії і після арешту на з'їзді в Києві у 1922 році — пішов працювати до ҐПУ… Ну, треба лягати десь…

В такій тісноті спати самому на досить широкому тапчані було ніяково.

— Лягайте зо мною на тапчані, коли хочете. Білизни я, правда, не передягаю вже п'ятий місяць, та вошей нема, бо весь час сам.

— Не біда, мене брудною сорочкою не налякаєш. Я коваль і з ковальського роду… Розстелимо зараз мого волосяного матраца, подушка є, коц легенький, — як старі арештанти — будем спати панами, а ці молодці хай вчаться, що складати візити ҐПУ — треба з матрацом під пахвою…

Хлопці розстелили коци, пороззувалися, та спати нікому не хотілося. Розсівшися гуртками попід стіни — ділилися вражінням від арешту. До моєї камери попало декілька молодих, місцевих «ватажків»: Лівшіц, Інґерлейб, Жаботінський, Дермандер, молодий лікар Львовський. «Мамин синочок» Іцек Бреслер — як виказалося — грав значну ролю у місцевій організації «Ге-Холуц».