TextBook — Чого ти розкричалася, дура вологодська?.. Чоловік непритомний лежав весь час, я тебе докликатися не міг. Бачиш, кров'ю залився — лице розбив, як упав. Загодували до півсмерти, а тепер вимагаєш, щоби скоро робив тобі!
Дозорець зм'як.
— Іди, Ян, лягай у камері, я другого когось візьму… Ян похапки схопив за щітку.
— Товариш Котєльніков! Я зараз усе зроблю. Помию чистенько… У мене голова трохи закрутилася, тепер пройшло… Я вас прошу…
Дозорець замкнув камеру і пішов виводити чергову партію. Ян старанно мив підлогу.
— Ніколи я не думав, що на світі такі пси є, як оці дозорці… Їм же зганьбити, убити чоловіка — нічого не значить… Коли б мені у Америці хтось сказав, що в цілій радянщині розстрілюють тепер стільки людей, скільки лише тут при мені розстріляли — я б йому морду побив… І кого, за що стріляють?
— Ви давно тут, у тюрподі?
— Сьомий місяць кінчається.
— Слухайте, отой, що в шостій камері — давно сидить?
— Місяців із п'ять уже…
— А я думав днів 5–6. Раніш не чути було, щоб його виводили.
— Його раніш не випускали з камери зовсім, недавно оце дозволив начальник, з підсиленою вартою…
Дозорці кажуть, що це страшний бандит, який вбивав комуністів і селян, тероризував цілі села… А селяни, що зо мною сидять у камері, кажуть, що порядний чоловік, що захищав їх і дуже жалують за ним… Я з цим всім тепер зовсім дурний став… Але, здається, в Америці я був ще дурніший…
— Ви в 6-й камері, певно, теж підлогу миєте… Скажіть йому, що Горський сидить у 8-ій камері, і скажете, що з моєю хворобою дуже зле, нема тут ні ліків, ні лікарів, які б розумілися на ній. Ми з ним знайомі були, ще як він учителював, не був ще повстанцем…
— Скажу при нагоді… Бо Котєльніков іноді залишає уборщика з ним, а Арбузов завжди стоїть сам. А ви на що хворі?
— У мене язва жолудку…
— О, то це дійсно біда, при такій їжі… Вам треба відповідної страви. А я тепер їв би все, що тільки можна зжувати. Ніколи не наїдаюся…
У мене на вікні лежала ще половина фунтової пайки хліба. Половина з цього була призначена до «обіду», а останню, перемагаючи спокусу, — держав завжди до вечора, щоб легше спалося…
— Візьміть, Ян, собі той хліб з вікна. Його очі жадібно вп'ялилися у хліб…
— Ні-ні! Як можна! Ви ж одержуєте стільки, що і я…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Терпіння» автора Горліс-Горський Ю.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В КАЗЕМАТАХ ҐПУ“ на сторінці 4. Приємного читання.