Розділ «В КАЗЕМАТАХ ҐПУ»

— За те, що я дурень, чуєте, дурень, дурень, і ще раз дурень!

— За що ти сидиш?

— За що? Я поцілував би руки тому, хто сказав би мені за що… За те, що дурень, — другої вини не маю…

Хвилину сидить мовчки, неначе щось згадуючи.

— Я сам поляк, із Лодзі… Дванадцять років пробув в Америці… Я — фризієр, мав у Чікаґо свій, заклад. Працював сам, тримав ще двох челядників і хлопця-учня…

П'ять років був я членом американської комуністичної партії, всією душою був захоплений ідеєю соціялізму, віддавав на партійні справи половину свойого зарібку, підтримував свою пресу, аґітував на зібраннях тай усюди, де тільки було можна… Минулого року мене вислали із Америки. Перед тим дозволили мені продати мою частину будинку, який ми купили утрьох, та майстерню.

Приїхавши на батьківщину, до Лодзі, я став аґітувати серед тамошніх робітників. Приходила поліція арештувати, але я якраз вийшов був до знайомих. Сестра попередила мене, принесла мені мої гроші, я частинку залишив їй, а дві тисячі долярів і американський партійний білет зашив у одежу й пішов добиратися до радянської границі. Перейшов щасливо. Якби ви знали, який я був щасливий, коли побачив першого червоноармійця з п'ятнкутньою зорею! Про цю хвилину, про щасливу соціялістичну батьківщину робітників усього світу — я ж мріяв ще в Америці…

Ян важко зідхнув і помовчав трохи.

— Прийняли мене нічого, нагодували, гроші і документи забрали, кажуть — у Проскурові віддамо… Списали протокола, запитали, де я взяв стільки грошей. Я оповів усе, як було, чисту правду. У Проскурові, в ҐПУ, мені кажуть, що мій комуністичний білет фальшивий, що я не міг бути комуністом, бо мав власний будинок і експлуатував, визискував трьох робітників, що я польський шпигун та щоби признавався, хто мене послав і дав гроші. Я спочатку розсердився, кажу їм, що не мають права ображати мене, чесного комуніста. Тоді вони зв'язали мені руки і збили так, що я не міг потім піднятися з підлоги. Ян задумливо подивився на свої сухі, голі до ліктів руки.

— Думаєте, я такий тоді був? Був повний, здоровий, однією рукою, жартуючи, підіймав сорок кілограмів, а зараз відра з водою повного не донесу… Подержали мене два тижні у Проскурові, а потім переслали сюди, до Винниці. Тут, ще два рази тяжко побили, щоб признавався чого прийшов, а тепер вже п'ятий місяць не зачіпають. Кажуть, що послали листа, до Комінтерну, щоб через американську секцію справдили, чи я дійсно комуніст.

Сиджу в 4 камері, разом з другими, тіснота страшна… Там ще є декілька таких, як я: учитель Кшижак із Ченстохова, Дузінкевич — польський поліціянт, Вальчак — поляк із Підволочиськ, Степан Кравс — українець із Любачева, Франко Петрнчко із Львова, — все комуністи… Багато є дурнів на світі… Але я найбільший…

— Ян, ви ж безсильний зараз зовсім… лежали б у камері…

— Голод примушує… З'їси рано ту пайку хліба з горячою водою і голодний, як пес; вип'єш в обід шклянку тієї зупи смердячої без хліба і голодний аж до другого ранку. У Проскурові віддав за хліб, що мав лишнього, а тут і пальто віддав й убрання. Оцей самий дозорець взяв у мене моє американське вбрання з найліпшого сукна і черевики, а мені дав пантофлі й стареньке убрання, що за місяць облетіло все. Додав мені чотири буханці хліба, фунт цукру та фунт ковбаси.

Знаєте, я колись читав в Америці Гамсуна «Голод», але тільки тепер я зрозумів, що значить це слово… Скільки разів я вибирав із сміття шкурлатки хліба, що їх викидають дозорці та червоноармійці!… Дивлюся на других, вони легше це переносять, а я не можу… У мене здоровий організм, призвичаєний до доброї їжі… Тепер, як приберу кухню, коридор, одиночки, — дозорці дають лишню мірку пшонянки, часом кусник хліба, грудку цукру…

У «вічку» показалося розлючене обличчя дозорця Котєльнікова, вологодського кацапчука (теж один із катів).

— Ти що розсілася, сволоч така! Балачку завів?! Тобі сказано не розмовляти!

Відімкнув двері і став на порозі:

— Ти ще й підлоги не помив? Ось я тебе зараз залакую у підвал, там з щурами побалакаєш…

Ян стояв переляканий, нічого не відповідаючи.

Я з дозорцями не дуже церемонився і, на диво, вони через це поводилися зо мною чемніше, як з другими. Стаю з тапчана: