Розділ «У ВОРОЖОМУ ТАБОРІ (ТЕРПІННЯ)»

Учителька занервувалася помітніше.

— Як я вам казала? Підносяться на лавках руки.

— Ну, скажи ти.

— Наша держава називається росєйская сіцілістіческая фідіратівная республіка, або РСФСР.

— А що таке — федерація?

— Це такий устрій, коли всі незалежні совітські республіки є підпорядковані одному центрові у Москві.

— Ти хотів сказати «добровільно об'єднуються в одну спілку». Ну добре… А чи такий устрій є справедливий? — підіймаю старшого хлопця з задньої лавки.

— Такий устрій є справедливий, бо коли б увесь український нарід захотів, то може відділитися від Російської республіки і створити незалежну ні від кого соціялістичну республіку.

— Сідай. А що таке — Україна? Руки на лавках підносяться.

— Ну, скажи ти, — киваю на буцмоватого хлопця. Той встав і сочисто шморгнув пальцем під носом.

— Україна, — це земля, на якій ми живемо, на якій жили наші свободолюбиві предки козаки, які боронили зброєю українських селян від чужих панів, що грабували наш нарід і хотіли, щоб він на них працював, — випалив учень скоренько і шморгнувши пальцем з другого боку, запитливо подивився на учительку, мовляв: чи добре я відпалив товаришеві інспекторові?

Товаришка учителька трошки зблідла.

— А хто такий Лєнін? Росіянин чи українець?

— Росіянин.

— А — Троцький?

— Гаврей.

— А Зінов'єв?

Хлопець мовчить.

— Ну, скажи ти, — звертаюся до другорічника.

— Гаврей.