Розділ «У ВОРОЖОМУ ТАБОРІ (ТЕРПІННЯ)»

«Сонечко» помінялася за згодою лікарів посадою із сестрою, що працювала в тюремній лікарні. Через неї я мав зв'язок з волею. Мене завідомили, що коли б я був засуджений до розстрілу — то «Коля» із трьома хлопцями відіб'є мене коло виходу із губсуду. Упляновано все було добре. Автом, яким я мав би їхати до тюрми — поїдемо до стрижавського лісу.

У кінці листопада відвідав мене у тюрмі Єрофєєв. Сказав, що перевівся вже до Вінниці. Інтервенювати за мене в прокурора йому не випадає, бо справа «контрреволюційна». Але… цілий грудень місяць — контрреволюційні справи в губсуді буде розглядати його приятель Майоров, що часово заступить іншого предсідника. Він оповідав йому про мене і запевнив, що справу мені «причепив» безпідставно Міхаіл Зільберман із-за особистих порахунків. Ну а… Майоров — бувший чекіст — що вилетів із ҐПУ завдяки доносові Зільбермана, що Майоров торгує заграничною кокаїною. Словом… якщо моя справа буде розглядатися у грудні — то я вже маю у кишені виправдовуючий вирок…

Другого дня я об'явив голодівку з домаганням, щоб справа була призначена до розгляду. На п'ятий день дістаю завідомлення, що прокурор пересилає справу до суду. На восьмий день прийшов папірець, що справа розглядатиметься 16 грудня. Вісім днів, замкнутий наглухо у одиночці секретного корпусу — я живився… (прошу не усміхатися…) мріями про Славцю… В них я забувався від голоду й спраги.

Коли мене виснаженого після припинення голодівки забирали до лікарні — несподівано зустрівся на коридорі секретного корпусу з Брояківським, що вертався разом з партією галичан-перебіжчиків із прогульки. Та не був це вже елєґант — бухгалтер із Дрогобича. Зарослий, брудний, в старенькому обшарпаному одягу совітського виробу, замотані в онучі ноги були в старих ґальошах. Колір обличчя мав не кращий, як я після голодівки. Побачивши мене утішився.

— И-о-й! Пане Горський, ви ще сидите?

— Я то я… Але ви що тут робите дев'ятий місяць?!

— Най то все шляк трафить! Ті батяри кажуть, що я шпигун буржуйський… Пішла справа до прокурора… Дивіться, як я виглядаю… усе за хліб попромінював… Та ж то хлоп здохнути може на такому вікті…

16 грудня, я, подякувавши Судові за «справедливий» вирок, ішов під руку із «Сонечком» до неї на квартиру. По другій стороні ішов помахуючи палочкою «Коля», що приїхав до Вінниці на два дні, і задоволено усміхався до мене іздалека.

«Латинський» новий рік ми зустрічали в прикордонному містечку. «Начальник», я і три «боєвики»: № 3, № 7 та № 11. Новорічну вечерю зробили ми собі, як тільки стемніло. Після півночі — мали вирушити назад за кордон. Ми випили тільки пляшку білого і пляшку старого червоного вина. Може через те, що я ще не окріпнув якслід після тюрми і голодівки, ця дитяча порція — вдарила мені в голову. А разом з цим, цвяхом засіла у ній думка про те, що під цю хвилину, мене від Славці не відділюють кордони… Сісти у потяг і завтра коло неї… Та… Завтра треба бути у Вінниці. Так як забагнеться часом чогось дитині — захотілося мені відразу ж, з місця написати до неї листа. Перепросивши товаришів — похапцем пишу його.

«Знудьгувався… Скоро ж два роки, як не маю від тебе ніякої звістки… Писав декілька разів… Останнього листа — передавав із тюрми. На наше Різдво — постараюся приїхати…». Хотів уже скінчити, та… згадав, як мені хотілося поцілувати її на прощання і… убгав до листа ще «міліон» поцілунків і різних «сентиментів». Дописав, щоб не сердилася за те, що понаписував дурниць бо… пишу трошки п'яний. Тобто до тих «дурниць» — дописав ще одну.

Через годину — у голові було ясно. На столі замість вечері — лежали папери із течки «начальника». Узявши список гуртка боєвиків, «начальник» вписав моє прізвище над прізвищем, що було перечеркнуте синім олівцем.

— Минулого тижня, № 8 — застрілений на кордоні большевицькою сторожею. Займаєш його місце до попередньої праці, якийсь час повертатися не можеш. Будеш жити у Винниці. Будеш мати «про людське око» джерело існування тільки таке, щоб не перешкоджало тобі виїжджати. Тепер я буду говорити з хлопцями у справі, через яку викликав їх. Ти при цій розмові будеш присутнім, бо коли б хтось із них. не міг до мене прибути у потрібний час — ти будеш привозити мені і забирати від мене, що буде треба. Те, що почуєш — за порогом забудеш і нікому із найповніших наших людей не згадаєш.

«Начальник» спер голову на руку і хвилину задумливо креслив щось олівцем на папері.

— ҐПУ вже позбувається «традицій» Чека і стає контррозвідкою в повному значінні цього слова… Налагоджується досить добрий аґентурний апарат… Мине ще якийсь час і воно наробить нам клопоту… Треба поплутати йому стежки. Із правдивих — збити на фальшиві. Я хочу знати заміри чекістів, хочу знати, кого вони «мають на оці». Хочу мати змогу попереджувати тих, кому грозить небезпека і унешкодливлювати руками самого ж ҐПУ тих — від кого нам буде грозити небезпека.

— Я підставлю вас усіх трьох Подільському ҐПУ так, що воно завербує вас до своєї аґентурної праці. Робити будете те — що я вам скажу. Між собою будете порозуміватися, та коли б хтось із вас був викритий — має вмерти сам. Робота це дуже небезпечна. В ній треба скоро рухати мозком і зовсім не давати рухатись нервам. Це буде гра у «дурні» із самою тіткою смертю, під час якої мусите бути добрими шулєрами. Головне — спокій у кожному положенні. Тоді буде все добре. Через якийсь час — я виряджу ще одну трійку. Наразі не маю ще відповідних людей.

Мені стало якось… ніяково.

— Якщо треба — я піду.

— Не надаєшся.

— Чому, начальнику?

— Чоловік, що йде на цю роботу — мусить забути батька, матір, усіх найближчих. Для нього поза тим, що він має робити — повинен перестати існувати весь світ. Я читав того листа, що ти передавав із тюрми через «Сонечко» і не читавши можу тобі переповісти, що ти писав сьогодні. Батька ти можеш забути, але про «неї» — будеш думати у хвилину, від якої буде залежати і твоє та й може й ще чиєсь життя… Наразі я для тебе маю одну маленьку роботу. На початку кожного місяця — п'ятого-шостого дня, два фельд'єґрі із Харківського ҐПУ привозять до Вінниці інструкції та доляри для закордонної большевицької роботи. Ідуть завжди поспішним поїздом Москва — Волочиська в окремому купе. Мені потрібне те, що, вони будуть везти після нового року. Ти № 2 і № 6 — залагодите цю справу.