Полтава

Гетьман з коня на чотири сторони світа поклонився.

— Панове товариство на чорну раду зійшлися? — почав голосом грімким, але спокійним.

— А мене не сповістили, хоч я теж козак. Не годиться старих звичаїв нехтувати.

Козаки слухали, понуривши голови додолу. Не сміли глянути в очі, з котрих сипалися

іскри.

— По звичаям предків наших у поході мусить бути лад. Не пора тоді на зборища і на

наради, не пора на банкети і на бешкети. І поки я цею булавою правлю, безладдя не допущу.

Гетьманський голос набирав сили грому.

— Виновників нинішнього бешкету покараю. Невже ж ви хочете, щоб я дві шибениці возив

з собою, одну для тих, що горівкою торгують, а другу, що заколот чинять? Хотів я поводитися з

вами, як батько з дітьми, а ви приневолюєте мене бути над вами суддею.

Ніхто не відізвався ні словом. Товпа більшала і — мовкла.

— Невже ж я вас насильно перевіз за Десну? Не обіцялися ви витривати при мені,

добуваючи батьківщині нашій слави й волі? Як же вам не сором являтися перед шведом такими,

як ви є, горлаями, бешкетниками, п'яницями. Дивіться, вони із заморських країв прибули, роками

цілими терплять горе й злидні походного життя і не бунтуються. А ви днів кілька, як зі своїх

стоянок вийшли, і шумите. Погано ви собі починаєте, панове товариство, погано! Не тільки мою

сиву голову зневажаєте, але й своє ім'я козацьке. Батьки ваші у гробах перевертаються, бачучи

безтяменність вашу. Дальше так годі. Розрухи такої не стерплю. Я за вас перед Богом і перед

майбутністю нашою рахунок здати мушу. Кажіть, чого вам треба, яку кривду терпите під