Полтава

благість. Не вмів бути жорстоким, як Петро, а навіть, як іноді король Карло вміє бути жорстоким.

Гетьман здалеку вдивлявся у табір, обставлений на козацький лад возами і саньми, що

пов'язані були з собою дишлями, ланцями і всякого роду мотуззям. Над возами порозпинано

полотна і шкури, щоб захиститися від вітру, який віяв з півночі. За трьома обручами отсих возів

та саней, як купи кертовиння, торчали на майдані землянки. Між землянками горіли огнища, а

кругом них стояли і лежали козаки, пили, реготалися, грали в кості. До табору підходили шведи,

цікаві побачити зблизька своїх союзників. Шведів не важко було пізнати по синіх каптанах з

червоними відлогами і по блискучих ґудзиках та шкуратяних штанах. Вбрання це було сильно

принищене, але вони все-таки, незважаючи на всю свою вбогість, тримали себе гордо. Між ними

і козаками вив'язувалася обмінна торгівля. Одні других не розуміли. Говорили пальцями,

рухами, очима. Козаки своїм звичаєм насміхалися з чужинців, які людської мови не вміли...

"Говори до нього, коли він швед", — казали. Здалеку нічого тривожного не помічалося. Козаки,

побачивши гетьмана, розступалися і здоровили його. Деякі шапками підкидали вгору і

вигукували: "Слава!" Як звичайно. Щолиш посередині табору, кругом якоїсь повітки, перенесеної

сюди з недалекого села, над якою на високій жердці маяла біла плахта, панував незвичайний

рух. Кількох промовців вигукувало щось до товпи, товпа хвилювалася і ревіла, як море.

— Додолу з ним!

— Матері його ковінька!

— Один дурний писав, а другий дурень читає. Досить воловодили нами. Гетьте, чортові

сини! Не цікаві вашого слова.