Полтава

— Гетьман — кебетний чоловік.

— Кебетний і квапливий, але до шведа.

— І до спідниць.

— Ласохлист!

Здалеку годі було доступатися, у чому річ. З поодиноких слів, що їх заносив вітер від тієї

повітки, виходило, що про гетьмана мова. Мабуть, одні обстоювали за ним, а другі

обвинувачували його, що козаків до Лютра запровадив.

Раз одні брали верх, то знову другі, залежно від успіху промовців. Як котрому повелось

щось дотепного повісти, так слухачі ставали по його боці; зате бесідника, що їх не вдоволив,

силоміць стягали з колодки і подавали собі з рук до рук, незважаючи на те, чи старий він був, чи

молодик, старшина, чи звичайний козак. Табір перетворився у вічевий майдан. Настрої з кождою

хвилиною мінялися.

— Курзу — верзу, москаля везу! — гукав якийсь підстаркуватий козак до промовця, що

обстоював за гетьманом: — Ага — поведе тебе у карвасар, вір йому!

— Тобі вірити, правда? — відгризався промовець. — У тебе товсте пузо, та зате в голові

пусто!

— А в тебе, як в опудала, пика і сам ти худий, як тика.

— Курополох ти, не козак.

— Курополох?! — і скочили до себе.

Обом товариші поспішали в підмогу. Лилася кров, літали жмутки волосся, товпа