Полтава

Він до того мистець. Ваша кара безоружно за табором іти і бездільно дивитися, як брати ваші

будуть боротися за вас, поки совість ваша не відізветься і поки навколішках благати мене не

пічнете, щоб зняти з вас той сором великий. Геть мені з очей!

Вартові відвели виновників у село, до замкової в'язниці. Гетьман махнув шапкою на

чотири сторони світу. Вже рушив був поводами, аж пригадав собі тих п'яних, що їх стрічав у

таборі

— На драбини з ними — і в село, щоб не замерзли на полі.

Нехай бачить сільський народ, як запиваються його оборонці— лицарі не меча, тільки

чарки. А завтра, щоб ви це знали, п'яних я на санях везти прикажу, як мерців, на позорище своїм

і шведам. Най бачать, з якою то армією мусить гетьман Мазепа добувати волю України. Сором

на голови ваші!

Повернув конем і виїхав з табору.

Козаки спокійно розходилися по своїм полкам і сотням. Горіли вогнища. На землю

спускалася ніч, зимна і темна, без місяця і зір.

Х

Мручко стиснув острогами свого коня і почвалав вперед. Їхав перед гетьманом на кид

татарської стріли.

— Спішно нашому сотникові до Векли, — завважав, жартуючи, гетьман. — Тільки не

засиджуйтеся там довго, панове, — додав, повертаючись до сотенних старшин, бо завтра

виступаємо в похід. Векла Веклою, а війна війною. Двом богам годі служити.