Полтава

Цар рішився звести з "дорогим братом" рішаючий бій. До того заохочувала його і рана на

королівській нозі. Ця рана варта декілька тисяч війська. Хорий король не зможе сам вести бою, а

його генерали, хоч досвідчені й хоробрі, але між ними є свої невирівняні рахунки, — а це також

щось значить.

І цар став готовитися до рішаючого бою.

Післав Скоропадському приказ іти через Будища й получитися з головними силами. Хотів

козаків на козаків пустити, українців українцями побивати.

Щоб забезпечити собі переправу крізь Ворсклу, післав генерала Алдярта з 12 піхотними

полками і Ренне з 3 піхотними й 12 драгунськими, щоб заняли Петрівку й укріпили нарожники

мосту.

Дня 20 червня вся царська армія перейшла між Черняховом, Семенівкою і Петрівкою на

правий берег Ворскли і розтаборилася на північний захід від Семенівки, на вигідних горбах.

Хорий король ще й тепер не зрікався гадки добути Полтаву. Диктували це йому не так

стратегічні прийоми, як більше упрямість характеру і охота поставити на своїм. Даремно Піпер,

Реншільд і інші генерали остерігали короля, що з огляду на неминучий, рішаючий бій треба

щадити кождого жовніра і кождої кулі і що під Полтавою вистарчить лишити дві-три тисячі

запорожців і жмінку шведів, щоб тримати обложених в кліщах. Король не послухав.

Дня 21 червня ст. ст., саме тоді, як царська армія стояла вже на правім боці Ворскли, він

припустив новий штурм на Полтаву. Зроблено новий підкоп під вали, але Келлін і тим разом

успів усунути підложений порох. Шведи з божевільною хоробрістю кинулися на вали, місцями