Полтава

— Значиться, цар талярами залляв їм. пельку. Дав більше, ніж ми обіцяли. А король

Станіслав, пане Понятовскі?

— Мій наймилостивіший пан... — почав Понятовскі і замнявся.

—Не прийде, — докінчив за нього король. — Бо...

— Бо, як вашій королівській милості відомо, на наших тилах стоїть Скоропадський і

Долгорукий, а Гольц з москалями і Огіньскі з польськими військами не дадуть йому перейти до

нас.

— А Сапіга?

— Сторонникові мого наймилостивішого пана, бобруйському старості пану Сапізі не

повелося. Його Крайц і Огіньскі побили близь Берестечка.

— Але чому? Скажіть, будь ласка, чому? Понятовскі мовчав. Король перейшов на іншу

тему.

— А як з муніцією, пане графе? — звернувся до Реншільда.

— Погано, — відповів фельдмаршал. — Запорожці збирають полтавські кулі і ними

обстрілюємо Полтаву.

— Запорожці — смілий народ, та, на жаль, Полтава зрідка на нас стріляє. Значиться... — і

король глянув на своїх людей. — Значиться, нам треба, не дожидаючи татарів і поляків, дати

баталію цареві. Панове мовчать? Qui tacet consentire videtur[124]. Так тоді позвольте побажати

вам доброї ночі.

Вийшли. Король казав також лікарям іти спати.