Полтава

їздити конем.

— Ви чули? — питався Реншільд Піпера, виходячи з королівської квартири. — Він за

кілька днів знов хоче їздити так, як нинішньої ночі. Що за непоправний молодий чоловік!

— Геній! — здвигнув раменами Піпер. Реншільд тим разом не перечив.

— Дійсно, звичайний чоловік не годен так побороти болю. Наш король незвичайна

людина.

Хвилину йшли мовчки, хильцем, попри вал, бо кулі літали, як чмелі.

— Зайдім на хвилину в траншею, — відізвався Піпер. — Я утомився.

— Ексцеленціє! Від кулі не втечеш, вона, як хоче, то й у постелі тебе знайде, все одно, чи

боїшся її, чи ні. От наш король який смільчак, а все ж таки знайшла його тая, котру вилили для

нього.

— І в саму п'яту влучила, — завважив Піпер. — Як Ахілла.

— Як Ахілла! — не повторив, а свиснув Реншільд.

— І до Трої тут не дуже-то далеко, лиш через море.

— Через море крові, пане графе, — повторив Піпер і присів, бо попри голову перелетіла

йому куля.

— Фу, чорт! — закляв Реншільд. — Навіть побалакати спокійно не дадуть.

XLVII

В Жуках з тої пори, як прийшла вість про збурення Січі, панував похоронний настрій.

Усякий робив своє діло, але видно було, що в душі щось його мулять.