Полтава

сварнею і найгіршим із усього зла — зрадою?! Поки на Україні виростатимуть Носи й Ґалаґани,

поти нам добра не буде. Не дивуюся нашим чорнякам, що затуркані й заголюкані йдуть туди,

куди їх силою потягнуть, або як вовки і шакали по лісах та нетрях жирують, але панству нашому

ніяк простити не можу, що воно, як полова від зерна, від свого гетьмана відлітає. Не через що

друге, а через них пропаде Україна!

Зніяковіли, почувши таке слово з уст бадьорого Мручка. Зле з нами, коли й він сумної

починає!

Аж відізвалася Мотря:

— Полова хай летить, та останеться зерно. І хоч його нині копитами в землю затопчуть і

кров'ю поллють, прийде весна, зазелениться і колосом здоровим покриється українська нива. І

чим тяжчий буде посів, тим буйніші збиратимем жнива. Збурили Січ, так що! запорожці новим

кошем сядуть, а збурять і його, нове місце знайдуть, наша земля велика. І буде так, поки в

кождій українській груді своєї Січі не буде...

Стояла у вікні, лицем звернена на хату. Гаряче українське сонце золотими контурами

обрисовувало її стать. Волосся горіло, як сяєво над головою святої.

— Сказали "аз", скажемо і "буки", — промовив Мручко, поклонився у пояс і вийшов.

XLVIII

З королем було гірше, ніж зразу медики собі гадали.

Вправді в таборі оголошували бюлетені, що король тільки легко тронутий кулею і що рана

добре гоїться, але в дійсності рана не гоїлася і жара не уступала. Що гірше — показалося дике