Полтава

— Тая куля рішить про долю східної Європи, — сказав Піпер до Левенгавпта, замикаючи

двері за хірургом, що лишився сам на сам з королем.

XLVI

— Ріжте! — кликав король, простягаючи ногу. — Чого ви чекаєте? Кажу вам: ріжте!

Хірург піддожив під ногу подушку і прібував скинути чобіт. Але нога напухла і чобіт був

повний крові. Хірург відрізав зразу халяву, а коли все-таки годі було увільнити ногу, протяв і

пришву. Натиск на пухлину спричинював королеві страшний біль, але він не стогнав і не

пручався, тільки закусив зуби і заохочував хірурга:

— Ріжте, ріжте, це ніщо!

Показалося, що ціла стопа була почарашана, множество дрібних відскалків кості

прийшлося вишукувати й вибирати. Хірург аж потився, а король не хотів жадного асистента,

тільки сам підтримував закервавлену ногу.

Тривала ця операція добру годину, аж обв'язано ногу, і король дозволив увійти до себе

Піперові і Реншільдові.

Стояли біля постелі, і навіть Піпер, якого в Європі вважали одним із найкращих

дипломатів, не міг підшукати відповідного слова. Тільки сердечне спочуття пробивалося на

обличчях людей, котрі останніми часами відзивалися про свого короля так, буцімто з цілої душі

ненавиділи його.

Король глянув на них.

— Панове тривожаться мною? Це дрібниця. Рана не страшна. За кілька днів я знов буду