Полтава

— Я готовий на все, — відповів Левенгавпт, — але ж без конечної причини не годиться

виставляти на смерть навіть звичайного вояка, не то королівську особу. Москалі побачили нас.

Вони стріляють, ради Бога, вертаймо!

В цей мент свиснула куля, і Левенгавпт повалився з коня.

Король глянув.

— Bagatel e![122] — крикнув. — Ви цілі. Москалі тільки коня вашого вбили, вам другого

дадуть, — і гукнув на чуру, щоб боржій подавав другого коня.

Левенгавпт пересівся, а король стояв у воді, ніби визивав на бій небезпеку, ніби глузував

собі зі смерті.

— Я тут! — ніби кричав цілою своєю появою. — Прийди і ставай зі мною до боротьби!

Левенгавпт довгу хвилину не міг відірвати очей від свого-короля, озареного рожево-

золотим сяєвом сходячого українського сонця. Аж холодний розум старого вожда переміг

захоплення людини. Він під'їхав до короля і товариським тоном сказав йому:

— Ваша величносте! Не годиться губити звичайного вояка, а не то старого генерала. Я

вертаю.

Король зніяковів. Тут уже був натяк не на нього, а на те, що він не дбає про своїх людей

і... поїхав за Левенгавптом.

Назустріч їм їхав відділ трабантів, котрих вислали з табору в розшуках за королем.

Король не сердився і не дивувався. Це лучалося не раз. Навіть не звітався з ними і не питався,

що під Полтавою чувати. Їхав, не поспішаючись, хоч кулі перелітали через Ворсклу і, здавалося,