Полтава

в тім старику Мазепі! Мимо своїх літ, він молодий, він до смерті молодиком останеться.

— Піпер і Гілленкрок не люблять гетьмана Мазепи.

— Піпер і Гілленкрок старі душею. А в Мазепі і в запорожцях єсть щось свіжого, молодого,

нового. Це край будучності, тут колись гарно буде, дуже гарно!

— Але не зараз, — заперечив Левенгавпт.

— Що значить в історії зараз? — спитав король, встаючи і простуючи крижі. — Як тут

широко, вільно, як легко дихати грудям!.. Поїдемо!

Благовістилося на день. За московськими лініями паленів край неба. Ніби небо

розтворилося. Легенький туман піднімався з-над Ворскли. Земля після вчорайшої спеки

будилася відсвіженою і вмивалася поранним туманом. В чагарниках будилися птахи і щебетали.

Нараз туман піднявся, як занавіса в театрі, і через Ворсклу видно було не огнища московські, а

поодиноких їздців і піших.

— Вісімнадцятого червня[120], — промовив, ніби щось пригадав собі король.

— День уродин вашої королівської милості, — доповів

Левенгавпт і припав до руки Карла. Його викотисті губи задрижали, хотів висловити свої

бажання королеві, та не знаходив слів.

Король відірвав руку від його уст.

— Лишіть, генерале, лишіть! Знаю ваші думки... І усміхнувся.

— Мої уродини, а ви жалуєте мені маленького amusement a la moutarde[121]. Бачите, які

ви!