Полтава

Та ніхто й пари з уст не пустив. — Запорожців під тую пору обмаль було на Січі. Як кажу, душ

живих сотень три з лишком, а ворога сила! Так повірили Ґалаґанові і — здалися.

— І — здалися, — сумно притакнув Чуйкевич.

— А Ґалаґан? — спитала Ганна і глянула на Мручка повними сліз очима.

— Хто раз свого рейментаря зрадив і на чужу службу пішов, лицарської честі позбувся,

той не чоловік, а звір. Як звір лютував пан Ґалаґан на Січі. Товаришів своїх по "достоїнству"

казнив. Одним рубав голови, других вішав, інших мордував так, як у поганстві за давніх

мучеників не бувало. Як у Батурині, так і тут на тратвах до шибениць і хрестів прибивали людей і

пускали для постраху Дніпром. Тьфу!

Сплюнув і очі рукою прикрив. Видно, що не міг спокійно розказувати про тії звірства.

Чуйкевич нервово ходив по хаті, Мотря крізь вікно дивилась кудись у далечінь.

— Навіть покійникам спокою не дали, — розказував Мручко голосом, дрижучим від

зворушення. — Розривали могили, викидали мерців, втинали їм голови, здирали шкури і вішали

на списах. Дич! Сіркову могилу теж зневажили і перед чернечими гробами не спинилися.

Живодери! А тоді всі курені і всі будівлі зруйнували і спалили, вали й фортифікації збурили,

гармати вивезли, січову церкву злупили і, забравши старшин, у диби закутих, відійшли геть.

Кажуть, цар дуже похвалив Ґалаґана за те, що він прокляте кубло, корінь зла і зради знищив і

Бога Всемогущого "благодарив за це зі стрільбою". Та чи Бог ці благодаренія приняв, не знаю.

— Бог москалям сприяє, — промовила крізь сльози Ганна. — Від нас він відвернувся.

— А як же не відвертатися, — питався Мручко, — коли ми обиджаємо його незгодою,