Полтава

Від Полтави долітав гук канон. Снувався дим по полях, їхали вози з раненими шведами й

запорожцями.

Войнаровський спитав несміло:

— Що ваша милість гадають тепер робити?

Гетьман глянув здивовано на свого небожа.

— Питаєшся, синку? Невже ж я можу вибирати? Остається одно: кріпко триматися союза

з королем Карлом і витривати до останньої хвилини. Хоч би, крім вас, всі покинули мене, будемо

боротися за нашу самостійність і або добудемо її, або...

— ...або згинемо, — доповіли хором.

— Або згинемо, — повторив гетьман, — бо мертві сорому не чують. А мені вже того

сорому отак, — і показав на горло. — У Понятовського як мало людей, а він не хитається і не

чути, щоб котрий із його поляків перейшов до царя, а порахуйте, кілько нас було у Гірках, а

кілько є тепер. Не ворог нам страшний, панове, а затрата лицарської і громадянської честі, без

якої жадному народові вольним не бути.

Перед гетьманською квартирою спинив коня шведський трабант. Його негайно пустили до

гетьмана. Доручив лист. Гетьман розломив печать і перебіг письмо очима.

— Завтра, панове, переходимо в Жуки, — сказав, уручаючи письмо Орликові. — Відпиши,

Пилипе, королеві, що станеться, як він собі бажає.

XLV

Король Карло стягав свої війська близь Полтави, москалі збиралися на лівім березі