Полтава

про свій прихід із Таганрога, дякував гарнізонові, за хоробрість і обіцяв скоро звільнити

твердиню. Розглянувшися у ситуації, велів Скоропадському нападати на тили шведської армії, а

генералам Рене й Алляртові перейти на правий бік Ворскли, щоб тривожити ворога

безнастанними нападами на його частини, які мусіли відриватися від головної армії й добувати

для неї фураж і провіант. З приходом царя положення шведів і козаків помітно погіршилося. Цар

привів нові свіжі сили, нову артилерію, муніцію й провіант. У його під рукою було 80 тисяч

війська, крім того, Скоропадський зі своїми козаками, Долгорукий з шістьма полками і з 4

тисячами калмуків і волохів, разом близько сто тисяч москалів проти утроє меншої армії Карла й

Мазепи.

Дня 17 червня припадали уродини короля Карла. Але він заздалегідь заповів, що не

бажає собі, щоби їх в який би то не було спосіб святкувати. Це такий день, як і другі.

Сутеніло, мовкли стріли. В Полтаві і в таборі шведськім люди збиралися відпочивати.

Гасли огні, мушня заспокоювалася, тільки задуха стояла страшенна. Поля, вали й мури,

розігріті за днини, віддавали тепло, прямо ригали ним на втомлених денними боями людей.

Король довго ходив по своїй квартирі, ніби втікав від своїх думок. Не міг. Тріснув дверми і

подався до квартири Левенгавпта.

Левенгавпт, не розбираючись, положився на свій шкурою вкритий тапчан, докурював

люльку і проклинав полтавські мухи, що бреніли, як бджоли в улику, і не лиш кусали, але й лізли

до очей, до носа і до рота, що ніяк обігнатися від них не було можна. Стеля була прямо чорна, в

углах роїлося, від стіни до стіни висіли гидкі гірлянди. Левенгавпт обтулився довгим волоссям і