Полтава

правда. Тут у вас і так страшенні мухи. Не люблю тієї погані. Добре?

— Бажання вашої королівської милості це приказ для мене, — відповів Левенгавпт і

плеснув на чуру, щоб подав йому коня.

— Котрого?

— Того, що менше втомлений. Поїдеш з нами і візьмеш ще одного коня про запас.

Поїхали.

Перебралися крізь ліс, направо лишили контртраншеї шведські, а наліво Яківці і блудили

здовж берегів Ворскли.

Плила тихо, бо води було мало, відбиваючи у своїм плесі голубе небо, мерехтливі зорі і

сильвети їздців. В руках одного з них лежала доля міліонів людей — там, у Швеції, і тут, на

Україні, лежало рішення одної з великих війн, від нього залежав вигляд карти Європи, а він, як

сновида, як новий Дон Кіхот, блудив понад сонною рікою. Оден стріл, і його нема... І що тоді?

Левенгавптові мороз пішов по спині. Не за себе боявся. П'ятдесят літ для такого вояки, як

він, це досить гарний вік. Але король! Він ще молодий, може чудес доказати, він геній! І треба ж,

щоб куля якого царського ступайки або хлопа-бандити, як свічку на Божому престолі згасила це

дорогоцінне життя?

— Ваша королівська милосте, чи не вертати б нам? Ми далеко відбилися від нашого

табору.

Король, замість відповіді, показав на огні, що блимали на другому боці. Багато було їх,

багато! Як блудні огники мерехтіли на болотах. Левенгавпт боявся, що король кинеться у воду,