Полтава

Біля магістрату стояло кількох райців, що вийшли звідтіля і пращалися, розходячись по

домах на обід.

— Ви відповідаєте за настрій своїх громадян, я вас поставлю перед наглий суд!—.напав і

на них Келлін.

— Ми, пане команданте, відповідаємо за себе, а не за настрій, котрий витворюється

наслідком важких переживань облоги, — відповів райця Кирик, власник великої торговлі

сукнами.

— Так ти, значиться, хочеш, щоб я здав твердиню?

— Краще здати на добрих умовах, ніж марнувати людей і добро.

— Зраднику! Як тобі повернеться язик щось таке казати! — гукнув Келлін і рванувся на

Кирика з шаблею. Товариші заступили нападеного собою. Збіглися люди, як із-під землі виросла

товпа.

— Мазепинець! — скаженів Келлін. — Покликати мені з найближчої церкви попа!

Прийшов священик, Келлін казав висповідати Кирика і перший рубонув його шаблею.

Посипалося каміння, затріщали коли, скублилося жировище людське, а коли за хвилину в

сусідній вулиці луснув шведський гранат і люди розбіглися на всі сторони з криком: "Зрив!

Зрив!", то перед брамою магістрату лежало щось безобразного, червоного, гидкого, щось, що

рівно могло нагадувати розірвану бомбою конину, як погризених на смерть собак...

А в полтавських ярах розцвітались бузки і несміле співали соловеї.

Шведи скінчили підкоп. Не жалували пороху, хоч мали його небагато, провели льонт і