Полтава

Московська головна армія під проводом Меншикова стояла близь Харкова. Але як сплили

весняні води і несподівано скоре тепло осушило трохи непроходимі болота, Меншиков посилав

свої відділи здовж лівого берега Ворскли, вони пробиралися недалеко Семенівки та Черняхова

на правий бік ріки і безнастанними нічними нападами тривожили шведів і козаків.

Це була згори придумана тактика Петрова, не вступати з Карлом у рішаючий бій, тільки

під'їздовою війною ослаблювати його сили й виснажувати засоби воєнні, а між тим свої

скріпляти новим набором рекрута і щораз свіжим довозом муніції. Так поступаючи, Петро брав

Карла й Мазепу в кліщі; замикав їх на вузькім поясі між Ворсклою, Псьолом і Хоролом. Він знав,

що цей вузький шмат землі не може довго живити шведсько-казацької армії і що незабаром

шведам і козакам стане докучати голод і недостача паші, а то тим більше, що заповідалися скорі

і незвичайні спеки.

Тому-то Карлові, коли він не хотів уступати за Дніпро, не оставалося нічого другого, як

здобути Полтаву і йти назустріч Меншикову, щоб приневолити його до рішаючого бою. В Полтаві

він сподівався добути харчі, муніцію, сукно, а до того знав, що взяти Полтаву це значить скріпити

духу армії і відчинити для себе доступ до запорозьких земель та забезпечити злуку з січовиками.

Лишати нездобуту твердиню і йти дальше було небезпечно, бо стояло в ній кілька тисяч залоги,

яка могла кинутися на зади та захопити табор з великими тисячами возів.

Укріплення Полтави не були сильні. Це була одна з тих твердинь, що мали відпирати

напади татарські, а татари не вміли і не любили добувати фортець.

Невеличкий город майже з усіх боків обливала вода, обороняли його багна і глибокі яри.