Полтава

пане полковнику, на те?

— Я? — і Нестулей помовчав хвилину. — Я на такі ласощі не ласий. Гетьманщина хай з

гетьманом тримає, а Запорожжя це окрема стаття. Іван Степанович не приятель йому. Ви

знаєте, як за тих 20 літ його гетьманування бувало. А тепер як біда, то він до нас. Краще нам не

хапатися, панове.

— Краще, краще, — притакували переволочанські козаки.

— Авжеж що краще! — озвався тоді Мручко. — За перевізників москалям будете.

— Сотник нас зневажає! — гукнув Нестулей.

— Сотник Мручко правду святу каже! — загуло 1000 запорозьких голосів. — Продовжай,

Мручку, продовжай!

— Самі ви себе зневажаєте, браття! — говорив дальше Мручко, — бо тоді, як треба

дивитися на спільне добро, ви своє власне маєте на думці. Гетьманщина і Січ це одно. Як

Гетьманщини не стане, то й Січі не буде. А Переволочня останеться хіба на те, щоб

переволочувати ворога з одного берега на другий. Не хотів би я ні того діла робити, ні тих

заробітків приймати. І вам я того не бажаю, панове, щоби ви під московські прикази пішли.

Краще коміть головою в Дніпро.

— Краще! Краще! — загомоніли кругом.

Притакували вже й Нестулеєві козаки.

— Тому-то, браття, нам або вкупі жити, або вкупі вмирати, бо як ми розколемося надвоє,

Гетьманщина сюди, а Запорожжя туди, то Москві тільки легше буде нас по черзі зломити, а що