Полтава

— Ось до чого воно дійшло. Прискринили нас, що й дихнути важко. Його милість "пан

полковник Hoc" провіант для москалів з нашого народу лупить і в Прилуки везе, Апостол на наші

вози нападає, а Скоропад на тилах нам став, щоб від союзників відтяти і, не дай Боже потреби,

рейтероватися не дать. Прямо пропадай, Україно!

Слухали й зубами скреготали.

— А гетьман що? — питалися Мручка. — Кажи нам як товариш.

— Як на сповіді кажу. Гетьман нашої справи боронить.

— Доволі! Будь спокійний, Мручку, з гетьманом підемо.

— Невже ж?

— В очі нам плюнь, як відступимо його, заки він Україну відступить.

На тому й перервали розмову, бо заграли сурми, загарчали бубни, загули тулумбаси, і

сотні різноцвітних козацьких шапок, як птахи, полетіли вгору.

П'ять сотень Нестулеєвого полку вітали десять сот запорозького братства під проводом

славного кошового Гордієнка.

XXXVIII

Запорожці в Переволочню не вступали.

Під городом, на майдані, на якому звичайно відбувалися торги, розтаборилися. Майдан

возами обвели, віз біля возу, дишлі вверх, вози ще й ретязами позв'язували докупи, і для

всякого випадку рівчак кругом заввишки хлопа прорили, тільки воріт двоє обставили, а на них,

гляди, вже й вартові стоять. Гордієнко товариство в поході таки дуже гостро тримав.