Полтава

графини, чарки.

Кругом майдану курилися огнища, а на них, на залізних триніжках, в мідяних та чавунних

казанах варилася страва. Ось і коритця з возів добули, вимили їх чисто, налили туди смачної

юшки з рибою, і почався запорозький пир. Засідали до нього куренями. Кождий курінь мав своїх

кухарів, свої харчі й посуду.

Їли деревляними довгими ложками й не поспішалися, бо "діло не вовк, до лісу не втече".

А що за розмовою страва краще смакує, так і розмовляли весело. Курінні сміхуни вигадували

таке, що не оден аж за черево брався і просив, щоб перестали, бо лусне. Попоївши,

позакурювали люльки. Зразу "обчеські", курінні, здорові, як кадильниці в церкві, бляхами

цяцьковані, намистами й дорогими каменями повисаджувані. А там кождий свою із-за околиці в

шапці або з холяви виймав і смалив, аж над Переволочнею дим, як з пожарища, снувався.

Не диво, що й не одному спати хотілося; підкладав руку під голову, насівав шапку на очі і

хропів.

Та недовго. Бо загуділи литаври, і кругом майдану понеслося:

— На раду! На раду!

Зривалися, простували крижі, стріпували одіж, замотували селедці за уха і уставлялися

куренями, півколесом.

Курінні отамани кождий своїм куренем порядкували. Всіх очі поверталися на город, бо

звідти надходили гетьманські посли, а з ними Нестулей і Гордієнко.

— Отсей підстаркуватий козак — це генеральний суддя Чуйкевич, — пояснювали собі