Полтава

Шведські баталіони то підсувалися до ровів, то подавалися назад під градом куль; які

сипалися з окопів.

Обложенці стріляли цільно, але не густо, облягаючі також муніції не марнували. Видно,

що в одних і других не було її багато. Артилерійна антифона рівно ж не гула надто грімко. З

Веприка тільки чотири гармати посилали кулі на шведів.

Шведи з вісьмох відповідали. Тоді король післав до Гадяча по більше. А між тим

зообилося темно.

— Чорна паня йде білими полями, — сказав сотник Горн, витираючи об сніг закервавлену

шаблю.

— І лишає червоні сліди за собою, — додав Драке, показуючи на трупів, котрих санітари

збирали по полі.

Воєнні священики розгрішували умираючих і благословили трупів хрестами.

Командант Веприка, користаючи з темної ночі і з легшого морозу, велів вали й мури

обливати водою. Варили в казанах сніг і окріп виливали на острокіл, на городські ворота —

кругом.

В шведській начальній квартирі панував дивний настрій. Крім Гілленкрока, Левангавпта і

ще декількох вищих старшин, що, не розговорюючи багато, сповняли прикази свого вожда, всі

почували себе ніяково, прямо глупо. Не можна сказати, щоб сумнівалися в успіх свого оружжя,

привикли здобувати не такі твердині й розв'язувати не такі стратегічні завдання, а все ж таки

щось їх по серці, ніби миш, шкребло.