Полтава

— О, бачите, бачите?

Їздці, що вертали з твердині, похилили білу хоругов униз, — значиться, дістали відповідь

неприхильну.

Командант Веприка писав, що він високо цінить лист з мирним предложенням, який йому

зволив прислати його милість король, але твердині здати не може, бо це противиться його

розумінню офіцерської честі. Що ж до погроз, що буцімто добутий Веприк тяжко спокутує свою

упертість, то він, як командант Веприка, не дуже тієї погрози боїться. Король, який так високо

цінить лицарську честь і відвагу своїх людей, не може не доцінювати тих самих прикмет у людей

свойого противника.

Король прочитав цей лист, писаний дуже здержливо і з формального боку бездоганно, і

усміхнувся:

— Краще з мудрим згубити, ніж з дурним знайти. Люблю мати діло з хоробрим

противником. Та, на жаль, нам нічого другого, мої панове, не остається, як дальше добувати

Веприк...

І знову загули гармати.

Мороз пустив і вітер ущух. Політував білий рідкий сніжок.

— Стелиться нам дорога на другий світ, — почав молодий хорунжий Бегель. Та ще він

тих слів не скінчив, як свиснула куля, і він повалився горілиць.

— Бог з нами! Бог з нами! — загуло під мурами Веприка.

— Гурра! Гурра! — лунало з-поза мурів.