Полтава

пляшці. І хтозна, чи перейшовши за межі нашого земного життя, ми не похитаємо головою і не

промовимо з жалем: "Боже ти мій. Боже, який же я був дурний!"

Його туманні міркування перервав гомін стрілу.

Навіть найхоробріший вояк, що привик до гарматного реву, як до колискової пісні,

здригнеться, почувши гук стрілу серед нічної тишини.

Драке вискочив з хати і вернув за хвилину.

— Застрілився... — промовив, безрадно махаючи рукою.

— Хто?

— Хорунжий Вільд.

Як внесли хорунжого Вільда до хати, то він ще тримав судорожне в одній руці задимлену

пістоль, а в другій останній лист від своєї любки.

— Чорна паня... йде білими полями... за нею червоні сліди... — лепетів синіючими устами.

Здивовано глянув на своїх товаришів, на пляшки і чарки, на двоє перестрашених дівчат, і сумно-

згірдлива усмішка закам'яніла на його устах.

Леонгельм пустив блискучий ґудзик Горна.

— Це був погляд з другого світу. Бачив?

XXX

В тиждень пізніше частина шведських військ знов підступила під Веприк. Реншільд

сердився.

— Захотілося королеві того Веприка, як дурному печеного леду.