Полтава

— Щоб ми вернули до рідного краю та не розставалися з ним ніколи.

Господар розливав по чарках столітнє угорське вино, від якого в тілі робилося тепло, а на

душі весело.

Але веселість не тривала довго. Навіть Драке, звичайно рівно хоробрий у бою, як

дотепний у товаристві, даром силувався на дотеп. Українська туга полонила серця лицарів

шведських.

— Так воно, так! — зітхали, згадуючи своє минуле. Дюркльові захотілося пісні, і дівчата

співали українських сумовитих пісень. Голоси мали гарні, і чуття їм теж не бракувало.

— Як подібні їх пісні до наших, — дивувався Дюркльо.

— Особливо до норвезьких, з гірських околиць.

І здавалося шведам, що це їх рідна пісня прийшла до них в гостину, тільки втомлена

далекою дорогою і тому змінена дещо.

До дівчат навіть Драке не підступав ближче. Біля кождого сиділа тепер якась дійсна або

тільки вимріяна, з очима, як цвітучий лен. і з косою, як льняне повісмо. Мовчки розмовляв з нею.

Леонгельм почував непереможну хіть філософувати, як іноді його король і вожд. Тримав

сотника Горна за третій блискучий ґудзик на синьому каптані, впевняючи його, що воно неважно,

чи чоловік живе на цьому світі, чи на другому, а важно, чи він взагалі живе, чи так йому тільки

здається, бо "хто і яку запоруку дасть мені, чи те все, до чого прикладаємо таку велику вагу,

навіть слава, так, навіть слава, за котру ми кров нашу кождої хвилини пролити готові, чи все

воно не мана якась, не дур голови, подібний до того, котрий окривається в отсій мохом порослій