Полтава

нахилилося над столом.

— Браво, браво! Вікна звернені якраз на північний захід. Ануте, товариші, чарки до рук!..

Так!.. Дюркльо, відчиняй вікна.

— Не годен.

— Що то значить не годен?

— Вони не відчиняються. Позабивані і попримащувані вапном.

— Так відіб'ємо, — тільки скоро, скоро, бо дванадцята ось-ось!

За хвилину вікна лежали на столі, а на їх місці кільканадцять шведських голов торчало в

порожніх рамах, руки з гарячим питвом простягалися на північ, уста ж чекали на знак, котрий

мав подати Дюркльо. Цей вдивлявся у свою цибулю:

— Раз, два, три! — і могутнє "Prosit!" понеслося над сонним Зіньковом.

— Prosit, prosit! — летіло в темну зимову ніч назустріч морозним вітрам.

— Ну, так, — почав Леонгельм, вертаючи від вікна на своє місце за столом. — Так і

повітали ми новий 1709 рік, так і побажали його нашим дорогим і серцю близьким.

— Подали їм вість, що ще живемо.

— Й не маємо охоти йти в преісподні.

— Не хапаємося.

— Господарю! А давай же нам ті заплакані бабці. Вип'ємо, щоб новий рік був кращий від

свого попередника.

— І мудріший.