Полтава

що по-українськи не вміє, але потішався гадкою, що "зразу люди розмовляли на миги".

Показував то на губу, то на горло і тішився, що приносили йому їжу й питво. Незабаром

виявилося, що хазяїн колись у німецьких краях бував, а Драке також по-німецьки балакав, і так

вони порозумівалися якось.

— А все ж таки жаль, що з дівчатами до порозуміння не дійду, — нарікав Драке.

Але від чого розум? Приложив руку до серця, завернув очима і мляскав язиком, з чого

дівчатам неважко було догадатися, що вони йому дуже подобалися, дуже! Дівчата тішилися,

закривалися вишиваними рушниками, хіхікали, і — загалом забава заповідалася якнайкраще.

— Господарю! — почав майор Леонгельм. — За те, що ми не розвалили твоєї буди і

пощадили тілеса ваші, ти повинен нас тепер погостити не гірше, як свого власного гетьмана.

— Як нікого не гостив досі, мостивії панове! — відповів, відшпунтовуючи мохом оброслі і

скам'янілими слізьми заплакані пляшки.

Драке вхопив його за руку.

— Що? Ти здурів? Це на десерт, а тепер хай твої весталки при своїм вічнім огнищі

загріють нам звичайного вина, а до того хай діллють трохи араку, коріння якого, кандизованих

овочів...

— Розумію, — перебив йому господар і побіг. За малий часок дівчата внесли у срібних

посудинах паруюче питво, від якого пахощами сповнилася не тільки світлиця, але казав би ти,

що й цілий Зіньків запах.

— Казка виноградових садів! — говорив, мляскаючи губами, Драке.