Полтава

до тебе, а ти замість притулити їх до серця, гукаєш: "Гетьте!"

Молодий хорунжий Дюркльо з Кальмарського полку заявив рішучо, що він спати не йде,

бо це був би прямо гріх не чекати дванадцятої години. Притакнуло йому декількох товаришів, а

до них прилучився навіть майор Леонгельм, чоловік старший, але не старий, бо все любив з

молодими тримати. Дотепний та веселий Драке, побачивши таке чесне товариство, гукнув:

— Невже ж я від мачухи, панове? Ще коли б так мамуня притульне ліжечко постелила і до

подушки винця з корінням загріла, то, може б, і пішов "люлі", але до постелі, на котрій чортзна-

хто вчора хирів, мене ні раз не тягне. Підемте краще в шинок. Тут я випенетрував оден, і то не

найгірший.

І попровадив до гостиниці "Під Золотою Підковою", до якої за мирних часів сотенна

старшина заїздила. Там від подвір'я була довга на різьблених стовпах світлиця, яку під час

облоги шведські кулі минули, як минули вони також доволі добре обставлену пивницю, її

властителя, його родину і кількоро прислуги. Всіх їх сильно стривожили тепер нічні шведські

гості, не знали, чи втікати, чи здатися на їх ласку й неласку, бігали з погреба на вишку і з алькиря

в алькир, поки хазяїн не заспокоїв челяді, що панове офіцери без ніяких ворожих намірів

прийшли і що їх треба якнайкраще вгостити.

— І дівчатам теж вийти треба, — додав.

Ті дівчата — то були дві молоденькі придзингльованки, одна циганочка, а друга татарка,

одна від другої краща.

Драке просіяв. Розперся, як турецький баша, на ослоні і, мабуть, уперве в життю жалував,