Полтава

пізніше, проїжджаючи вулицями столиці, дивився, чи не побачить де цього блідого обличчя з

синіми, як незабудки, очима. У вікна заглядав і — не побачив донині... Не треба, не треба!

Краще одинокий піде назустріч новому невідомому рокові. Одинокий... А лишив же в Швеції

улюблену сестру Гедвіг-Софію, від котрої довго вже листа немає. "Може, недужа?" І королівські

повіки збагровіли ще гірше. Чи побачить її, чи побачить він свою Швецію?.. І король наглим

рухом піднявся з місця;

— Хай живе Швеція! — гукнув і сповнив свою чарку до дна. Ніби всю свою тугу, весь жаль,

що підступав під серце, викинув у тих словах.

— Хай живе Швеція! — підхопили гості і стояли з чарками в руках, чекаючи на королівську

промову. Та не дочекалися.

Король поклонився направо й наліво і, кланяючися ще раз і ще раз, вийшов.

Лишив мовчанку по собі. Навіть Реншільд не перебивав її. І Піпер мовчав, а Левенгавпт

завзято курив український тютюн, від котрого плакали непривичні шведи.

Мовчки стискали собі руки й розходилися по своїх квартирах.

Молодшим важко було погодитися з гадкою, що їх Новий Рік на тому і скінчиться. Поперед

очі пересувалися спомини колишніх свят новорічних дома, в батьківській хаті або в Упсалі, за

часів студентських, або в столиці, де вони починали свою військову службу. Приходили на гадку

дорогі серцю обличчя батька, матері, рідні, являлися товариші літ молодечих і, наче в облаках

тим'яму, зарисовувалися золотоволосі й синьоокі личка дівочі. Як же так не побалакати з ними?

Як розходитися по зимних квартирах? Це все одно, що відсунути їх від себе. Здалеку мандрують